Василь Барка. Місто пожеж

Над обрій заграва, пожар над храм! —
і жду, надіючися, жду;
і спогади, співзвучні вечорам,
шепчу в огнистому саду.

Душа надходить, радісна мені;
як ніч, на скроні пасмо без окрас:
білопелюсток повиднів на ній,
хоч і при огнищі пригас.

Показує в квітник небес
привітна подруга-душа.
Мов передсвіття дзвона голубе, —
в озерах місяць поспіша.

І тайно голос полум’ям звучить,
що в храмі день при вікнах дожида.
Схилилась до плеча душа вночі:
в обох у нас одна біда.

Огненний храм! і відхиляє милость
від змучених — обвал страшний,
життя і в смерті відсвітилось,
і мов річки, сузір’я в ній.

Примари мармурові; блиск до уст,
на сходах грізного нещастя;
безмежні іскри в висоті пливуть,
а сонце — з моря, день почати.

Берлін 1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.