Василь Барка. Сніжна ніч

Я ждав у негоді сніжній,

весь вечір з пожежі ждав.

Мов на пурпурно-синьому, в книжці,

малюнок: собор золотоглав.

І стихло; зима відрадна! гостинна —

а я терзався, ждучи.

Сніжинку та погляд місяця спинила

в заковах береза вночі.

Даремно я ждав стежок заповідних,

про них провістка дана.

В любові — то кров трояндок споріднить,

трояндок! то скорб несказанна.

А іноді, — хтось: де церква тисячолітня,

в несамовито щирім серці,

як щастя, як святість, як проміття —

відчує її: до могили стерпить.

Тоді ж чудна, мов божевілля,

стрічає між людьми сміх.

Любов моя! земля завіяна! зірка біла! —

тужлива, серед беріз німих.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.