Василь Барка. Мариво

Послушники в місяця — трави: мовчать,
високі, як птиця зліта вночі.
Хто ж віти відвів від плеча,
хто: вірної стрічі ждучи?

Розтанути верби з пристрасти хочуть,
і сон — на прозорім човні.
Спадає страх на стежку дівочу:
чи прийдеш при загадці нічній?

Край світу: прилинеш відразу;
сновиддя місяця тремтить ...
І скинеш останню краплю-образу,
з корони трав, що сплять святі.

Знов радості рожевокрилі в грудях;
— при всім промітті любов моя.
І ниви — в неба питати будуть:
відкіль зоріється в краях.

По струнах річок руками верби вдарять,
таївши зітхання північні.
Чи скоро й тут над снігами старість
розсіє жар веселки в січні.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.