Василь Барка. Острог

І
В надлюдській каторзі дівчат краса,
в брудному пеклі, голоді, нарузі,
в роботі, що вбиває душу — вся
затоптується. В горі, добрі друзі,
нескорені, їй помогти, одну її,
одну вславляти: чисту! що в гної
на європейськім камені спіткнулась.
Я ж бачу, знаю ж я і серцем чую:
сіяння неба, зірочку честную
скарбить у грудях. Бідна, мов на кутнях —
їй остаточно й люто знак-ошматик
життя зневажив; як його тримати?
Та знов від бомб витерплювати жах,
що в ямах душі згонами пожав.
Ви сподівайтеся: до правд найближчі,
безщасні душі! — пройдуть дні і тижні,
і місяці в нужді терпкій, нехай
і роки пройдуть, — бранки благородні,
рабинями йдучи на ржавій корді,
і предківський пригадуючи край,
пождіть! напроти розпачів — надію
і віру, і любов навік світіть!
Таки ж утнуть на прірві горю-змію,
колись огнем утнуть закляту нить!
Очищені й спокутувані доні,
ви вирветесь — на рідній грядці, дольній
слізьми обмиті матері долоні,
і воскресити згарища руїнні,
і викохати айстри на Вкраїні.

II
День — сірий; день — туманний; і чужа,
гірка земля димить при скорбнім цвіті.
В духовній каторзі намучена душа
тепер аж почина собі радіти.
О, як відрадно! Господи, тепер
чи подаруєш світло сходу нам —
невольникам, що з ям під баштами, з печер
молитву возсилають небесам?
Вже знати: подаруєш! на коліна
я падаю й ридаю, кров’ю чую
неізреченну радість: переміна
прийшла на нашу долю неминучу...
Знов — діячі великі! з днів живих,
їм перший раз я духом так радію;
молюся, жду, благословляю! ви —
брати відважні; з вами думку й дію
ділю, і крихту хліба з краплею води
ділю в закові кривд твердих.

Берлін 1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.