Василь Барка. Різдвяна ніч

В печері, не домівлі! — наодинці,

сиділи тесля з жінкою (чужинці   

країв своїх, серед злорік).

Були ж самі неізреченно раді,

що і вони у городській громаді,

як другі, проживуть свій вік.

Народин ждали. В ясла, чисті й зладні,

солома внесена, де при ограді —

до скелі тулиться ягня.

Хрещата зірка світить, аж жаріє,

предвісниця терпінь: тобі, Маріє,

терпінь як матері, і дня

предвісниця, що здавна людство мріє

в огні кривавому і тьмі, і зріє

для всеочищень, воскресінь

своїх. Це — мати змучена: півночі

у болях, і старі слова пророчі

вже справдились. Як тиха тінь,

підвівшись, мовчки споглядала очі,

дрібненькі пальці гладила діточі...

і зріс і освятився враз

їй серця цвіт; голубила, щасливо

всміхалася до сина. В світі ж диво:

відкриті небеса зорять,

і яснокрилий хор, матусю-діво,

від них приходячи, навік правдиво

сповіщує про хату-храм.

Якби в той час та прийняли, запеклі,

завіт людяности! Пророки втеклі

аж плакали — кричали: вам,

вам сказано, що доведеться в пеклі

віджити зло! Віконечка безстеклі

стоять у світлі неземнім,

що озаря сім’ю. До немовляти,

леліючи, щось ніжно прошептати

схилилась мати — і над ним

притьма заплакала: їй дано знати,

що страшно сина їй замучать при Пилаті

владичному. На всій землі 

тоді велось: як возмужають діти,

то плач, самітна, починай скорбіти —

в тривозі ждати ночі злі.

А небо наче ладилося дніти:

то вістка зіркова, замість приміти,

на всіх, на всіх стежках земних,

до матері вела. І мимо Рами —

царі сіді, обвіяні пісками,

побачивши провісні сни,

з досвіття рушили поміж тернами

і кручею — в стежинки неоманні:

до світла на поклін, як слід —

дарунки: ладан, золото і смірну,

загорнуті в парчу ясноколірну,

Дитяті склали на ослін

і попрощались; у дорогу вірну,

у ніч високу, свіжу, тихомирну,

крізь піски подались діди.

Ані, якби ж то тихомирну. Люту! —

несамовиту! Іродову! кляту...

вже, Господи, скоріш прийди,

спаси народжених, бо, міддю куту,

смерть руку підняла на бідну хату.

Нічого. Пройдуть і дощі,

і холод мертвий, і година грізна, —

у яслах Божого побачать сина...

к тобі ж воззвах во дні й нощі:

від холоду, огню, хвороби — нині

маляток сохрани на Україні.

Берлін 1943

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.