Василь Барка. Чернечі свічі

I

— Молюсь: як з’явишся у світі,

високий Господи, на всі побиті —

на душі зглянься покалічені! чи Ти

даси пропасти їм? Владико мій,

добропромінний, тихий, всесвятий,

спини безумство на землі

і добру волю в душах посели,

і в душах частку неба посели,

і півкамінні оживи серця!

Всі ждуть спасіння — на Отця

у всіх надія: знов поклич,

поклич до другої Йордані!

Як день горить, як мучить ніч...

поклич, бо в чорному тумані,

в огні кривавому блукає

весь люд! терзання скрізь безкрає.

Молюсь: як з’явишся у світі,

прийди і стань між поколінь

страшних, бо згинуть божевільні діти, —

рятуй, бо лихо тут! Амінь.

II

В крові — зелений дух, забитий в ланцюги,

гіллям пручається і листям аж пашить,

і відкликається на шум, що навкруги,

на сміх, на плач і крик і вопль, і з верховіть —

кудись від вихору рвучись несамохіть,

аж за ромашку сонця й голубінь юги

мольбу та мрію возсилає, а в тугій,

в корі жорсткій судомами щемить,

болить у тьмі та струмі попідземнім сліз,

страждань потоці! І розради мисль — одна

прагнущу душу втихомирює до дна:

що зможу — чорноризець, грішник, дроворіз,   

ввібравши біль земний, і сам — як смертна глина,

в сивизні, прошептати: добрий люду, взнай

столітню іскру, іскру віри, бо ж вона

і злодія і звіра ставить на коліна.

III

У храмі зріє сніп вечірньої молитви —

благословенний, добровісний, мирний! глянь:

душа, збезуміла з блюзнірства та жбурлянь

прокляттями — й вона світа, відроджена при жнитві

при щедрому...

Степи, джерелового трунку пивши,

знаходять міць.

Мій грішний дух! постань,

бо добрости бджолиний мед і ласки наші,

як молока живлющі, теплі, білі чаші,

і ти, і кожен братній, днями несвятий,

спроможен пронести по всій осінній паші,

росі,

замерзлій грудці.

В синьому піддашші,

посмертні голуби з карнизу сонця: — Тій,

уже поклоняться, воскресши з мертвих двічі,    

що дивиться з дитям через огненні свічі.

1943

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.