Василь Барка. Прощання

Лилася при граніті
в сто сонць вода заклята .. .
— побудьмо, як на свята,
ми, не навіки стрічні;
— побудьмо, світла гості,
над чорною водою!
Стою, стою з чужою
на цім залізі-мості...
з чужою, крізь нещастя,
на світ радіти горній.
А кожна хвиля вчасна,
як ніч, алмаз хоронить.
А кожна хвиля з лона
мені приносить вісті:
— вам строга заборона,
навкруг огні тернисті;
ви розійдіться мирно
на смертному залізі!
Прохлюпотіли з лірок
потоки чорноризі.
І голуби від сонця
на палі прилетіли;
— прощай навіки! далі
ми йти з пожеж хотіли.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.