Василь Барка. Приміти

Я здавна трішки містик: вірю
в приміти дивні й віщі сни...
Спостерігати в зливі міру
жалю по радощах весни.
А в громі — покарання смертю
на наші злочини жахні.
І в морі замкнено безмежну
відміни тайну аж на дні.
Забудь: мов прозелень, висоти,
прозорістю скляні, й хмарки,
що жевріли — згасали жовті,
коли торкнув мороз гіркий.
Забудь, куди серед пожеж спішила,
а сонце до ялин зайшло,
бо знало: стримати несила
ні зло війни, ні ночі зло.
В хмарках була приміта скора,
в зірках пересторога нам:
нехай і пташка яснозора
і я — споглянем день, як храм,
і йдем несхідними стежками,
такі нерідні й нечужі.
Два привиди з-над пекла-ями,
промчіть, на флейтах потужіть,
звіщаючи про втрату судну
й несуджену любов чиюсь.
А вже по празнику — по будню,
з пожежі просвіток почнуть.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.