Василь Барка. Видіння

Тепер, на мерехтливій на межі,

межі двох царств: життя і смерти,

коли катують на гіркім ножі

німого болю, що от-от роздерти

спроможеться останню думку, ніби ткань, —

коли катують серця світло, як пташину,

прострелену над річкою в секунду грізну,

коли катують довго, ти, самотній, стань

мовчущим, тихим, — і як завжди, спочутливо

дивись на муку іншого і з ним страждай.

Ой, ти життя-життя! огненна ниво,

що в ній згорає ніжний привид-гай.

Іти — кудись; надіятись — на щось;

радіти, як загоюються рани

на тілі й на душі: передостанні,

бо найновіші, що дістати довелось,

до смерти ятритимуться і без кінця

болітимуть, як виразки від ржавого заліза...

Ти придивися, бачиш: в сяєві вінця

тернового стоїть над молодістю моря,

що тчеться, як огню зеленосиня риза, —

стоїть над молодістю моря та пожарами степними

та кригами високогір’я в грозах,

та людськими безумствами: стоїть над ними

і дивиться, прощаючи і люблячи, звучи

і помагаючи! в руках — світанкові ключі

від храму неба на твердині на земній . ..

Отак помарилося в тьмі, на незносимім дні,

отак серед ночі помарилось мені.

Берлін 1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.