Василь Барка. Нічний степ

Ви мені невідомі! — долоні
кладу на очі; спогади страдні.
З туману почнуть колоски яснокровні
в безумстві вечора припадати.
Ви чужі мені; з повік пророня
душа дві краплі полум’я на діл...
при житі вечірнім, вітер сідлає коня;
з води — свічіння свічок і дим кадил.
Почнеться степу місячний сон
і всеношна серед зелених звізд.
Любов моя! що на серці, знають зміст
безшумні птиці та росний льон
Почнеться степу таємний жах
і казка місяця в люстрі озер.
Забудьмо скорбі, по листках-ножах
життя відходить в осінь тепер.
І звідти відшумом світла струнним
і розповіддю чистих берез
довіє — додзвенить — доясниться, і в юність
помріється, щоб розпач ночі щез.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.