Василь Барка. Дума про доброго кубанця

Опівдні на Темрюк-горі,

за снами-риданнями колосковими,

за неводами горя рибальськими,

незподалік вершиння під заметами сніговими,

три берізки вітрували,

і отам три кубанці, братими добрі,

з фортеці бджілок приділяли:

— а просіть орду споклоняти чола гречно,

не впитися б меду смертного!

Що двоблискавчана орда насміхала,

дерзкість неміряну плекала,

залізного кондора з жовточорними похрестями призвала,

в ровах чигаючи, —

гей!..

ревучосердий, зводи крає, над кручами кружма — несито;

три розбовтки роняє.

ІЦо ’д першого земля димувала,

по другому: зелень бгрезяна в злам’я,

за третім фортеця громовинпями рвонулась! полум’яна...

розкрито бетон, двох козачого роду вбито,

посмутилось політо! —

гей ...

Опівдні на Темрюк-горі

лист від берізок погорів.

А з Озів’я прозорокрил на скельний Собероаш перевіває,

вертаючи до притомности козака третього.

Ломлять брили, ві серці снаги немає:

на камінь — мов маківка скропляє.

А незпогодя кубанець добрий

до свідомости гострої приходив;

тоді він синіми очима,

як самоцвіт на персні небесного серафима,

споглянув до світлини морської,

словами говорить:

подай, Всеправедний, міць останню,

вділяти по строгому данню —

ворогам краю,

що їх силою зорі материнської склинаю.

Чує кубанець передсмертну могучість крильну,

з ваготи збавляється без скрику.

Поряд бравши пляшаночку-гранату,

вергає в юрму спорядну.

Хмара димуча, з харцизів шмаття —

метнулося ’д козачого завзяття,

гей!..

Чолом, — мов соняшник під грозовицею! — склоняється;

ймення рідних звучи устами безкровними,

від білочасся відходячи денного.

Біля берізок на Темрюк-горі

небокруг похмарнів.

Сповідається шестикрилому оборонцеві душа з провини,

при сфері істини вічної...

а з Озова-моря, грозячи, віз возмездний через Кавказ імчить,

вогневицями зайдів прошиває,

зливами гонить, смерчами батожить:

над тілом козацьким знущатись возбраняє,

завісу з пломеня, сліз нагортає.

Як між хмарами — кликнути сурми пробіліли,

споборники ставали до небіжчиків,

гору копали шаблями предківськими,

звитяжців матері-землі

почесно вертали,

гей! —

на Темрюк-горі,

до кінця віків.

III. 1946

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.