Василь Барка. Нонна

Лежать, на мумії крайсвіття схожі,

батьки покійні; долі, на рогожі,

лежать в нетопленій світлиці

її матуся-батько темнолиці.

Три дні промовчала лелітка Нонна;

а їй світлиночка одновіконна,

то прожовтна, то біла, то червона,

нагадує про несмертельний світ.

Насилу встала! йшла — торкнула ґніт

світильничка, що, тьмавий, на столі;

до печі подивилась і в золі

брудну голівку вгледіла кошачу...

— Чи недогризена? візьму, побачу;

а! хай їй! ой, як страшно легко йти! —

до кого ж я піду? боюсь! святий

мій Боженьку, хоч ти ж бо захисти!..

Обіруч двері всилу прочинила

сінешні і — надворі; срібнобіла,

як пух, спадає з хмари тиха сила.

В дворі бур’ян торішній притрусила,

запорошила світ. І видно Нонні:

на порозкривані, на безвіконні,

пообколупувані й чорні хати,

сади позрубувані — сніг лапатий,

рябіючи, мигтючи в очах, пада...

І снігові і світові нерада,

попростувала, бідна, навмання;

і хоч відчула слабість, проганя —

хворобу злу, що підтинає ноги.

Та от несила: тихо, близь дороги

присіла мучачись і до землі

прищулилась, бо холодно малій.

А сніг сліпий притрушує дитину —

мов смертний саван, пада безупину...

1943

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.