Василь Барка. Новонароджені

Чужинка молода! убога ноша;

синок — пелюстка уст погожа.

Курить, немов ясмин, пороша,

і горлиця тікає кожна.

Як сонця сон, і як сторожа —

остання айстра, вістка Божа.

В гримучім городі, через каміння

і осени благословенний цвіт,

спішить, до лона пригорнувши сина,

додому мати молода спішить.

Спішить, бо сніг летить через каміння

і осени благословенний цвіт;

в зіниченьках дитяти — синя

волошка від сніжин тремтить.

Де й горлиця тікає кожна, —

чужинка молода! убога ноша.

Від вікон рідного села

на серці вінчик принесла;

нема яснішого на світі,

нема! яснішого на всій повитій

туманами й дротами — на землі,

в метелиці й димучій млі:

нема! В нужденному вигнанні,

на твердях невідомих і страшних,

на квітниках зеленотканих,

руїнах, вибудовах — ти на них

турботи матері взяла,

русява дівчино з села.

Блакитні очі! обвиди холодні! —

тернистий шлях для матері сьогодні.

І як ми зміримо чуття світуче

і думу, всеблаженну думу,

всеправедну, що проти скрути й смутку

її любов з’явила... Світ почує —

і навіть камені недвижні піснь-хорал тобі складуть,

матусю з-над Дніпра, у храмовім ладу.

На межах нашого життя

всесила материнська, міряна сонцями неба

і в рюзум прийнята людьми планети — на колінах,

покликала стражденницю до сповиття

дитяти — в яслах чужини: так треба,

і возлеліяла, з недолі, сина.

В старій одежині, хустині темній

проходить жінка мимо древнього собору.

Там над дверима, горній образ нені

крізь сніг аж світиться в південну пору;

благословля дитятко, пташеня! —

Мадонна дві сльози роня...

Якщо зима холодна

завіє хрест над нами й слід земних окрас,

то стануть скрізь, у день залізного завзяття,

ті, що від неньчиного лона

до нас

простерли рученята.

Берлін 1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.