Василь Барка. Темрюк

Круча й церква — в хуртовині;

віє з моря, віє ...

й забіліли вікна й стріхи старовічні! —

в ній: тополя, круча в ній;

віє! смуток сіє.

Німо з ночі; нарікання в хуртовині

зачина вдова слізьми казати:

— любий, о гіркій годині

став до колеса гармати...

німо в полі; хустка-синьоцвіт

зупиняє сніг.

Фуга вщухла: сніг освінув; з кручі —

сподівання жіночі:

— ти б одужав і почувсь на силі

за лиманами вести човни вітрильні,

на глибини моря: місяцями пересвітлі,

закидати сіті...

від зорі я з сином дожидала,

вітерець-левант із-за грімкого вала

рукавами переймала.

Німо; люди по річній по кризі

носять воду;

кружать сиві голуби і сизі...

на Темрюк-горі кривавий сніг;

лебедіє жінка вранці-рано:

— чи на ниві, чи на скелі ти поліг,

оживлю, слізьми сцілю болючі рани,

світлом приголублю;

я любитиму аж поки й неба світ,

поки й зорі — любитиму я.

Знов зірвалося на сніг,

сніг відкільсь як відповідь відніс:

...ти — моя!

Обернулася самотня в сонце

й скрикнула: — огненний отче,

сироти оборони!

Як зірвалося на сніг,

з моря сіє й сіє —

в душу: смуток рясний.

1944

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.