Василь Барка. Яблуневий вірш

Вернімся до яблуні, як до прощення —

крізь неї дзеркалять небесні криниці,

крізь розкіш весільну, і пташка найменша

озветься, і пчілка замовкла на квітці,

де пахощі: втаєний дим.

Напоєний щирістю в білій каплиці,

чернець до кіоту — з благанням палким:

то пчілка, як гостя чарованій клітці;

і скружить лампадка орбіти крайсвітні

і стежку метелика в теплому спомині,

що гілочка піною персів прийма,

рожево радіючи; медом натомлені

і посвітом! тихнуть — пишнота німа.

А сила, що сни поморозить,

на грудях кістки докришивши, —

розсіє, від сонця огненніші, сльози:

між роси, в житті найтихіші.

Душа спломенить, виглядаючи з півдня,

там голуб дзвіниці, під небом сузірного льону,

над кобзою рік, що весіння,

весіння! стихіру повторить церковну —

про заповідь вся: милосердя назавжди,

де з гробу воскрешена радість.

На безвісті — зірка супутницю випереджає,

і янголи яблуню садять.

Нойбурґ 1949

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.