Василь Барка. Травень

Покладено мене в труну
під вишнею в солодкім цвіті.
А я, душа німа, клену
гордливців на поляні літній.
Жорстокі п’ють життя вино
і помовляють про одно:
Хай квітка в ребрах перетліє,
тоді вода підземна змиє,
й нема душі! нема на сонці,
згасає в свічку при іконі!
Вже незалежна і надсвітня
пропала правда, тлін по квітнях.
А наша — келех аж кипить,
багристий кров’ю в добру мить.
При вигрітих бузках радіють,
а грози правди множать дію;
як дзвін, під сіткою коріння —
їх слово чути і в труні.
Тут від жорстоких чорносиня
і сиза тінь лягла на дні.
А вранці, в заграві громовній,
з біди підводжусь — оживаю,
і вишня, вісниця врожаю,
дарує пелюстки сіромі.
У пам’яті ні іскри зла,
ні спомину з досад нема.
Вже дивина огонь жезла
коло віконниць підніма.
На небі правда невмируща, 
в жаристім ореолі віття,
думками добрими розквітла —
всі проти тіні нетрів рушать.
Спішу, коло тополі входжу
в собор з розбитими дверима;
там вершника рука незрима
вбиває кривду зловорожу.
І зацвіта суха вербена,
в олтар принесена давно,
і дерево, рідня зелена,
руками проситься в вікно.

V. 1946

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.