Василь Барка. Віддача самодержцеві

А що ж тепер? одна
деспотія звалилась: простира
сміття, каміння в попелі — на страх
володарям жаского дна,
терзателям людського тіла
і духу розпинателям ревливим.
Подумати: якась потворинка посміла
глумитися над світом-дивом,
веселим сонцем та дітьми,
посміла немовлят стріляти
сотнями тисяч у ридаючих ровах,
при матерях збезумілих-німих
в страшну часинку страти...
Чорніла, в’янула трава
під чоботами біснуватих,
в залізо вкутих хижих псів,
що насміхалися з дитячого ридання
предсмертного. Який посів
вронили в землю, мстиву всім 
за кров’ю пообкроплювані данства,
такий врожай пожати довелось.
Тепер у неба попросім,
тепер у Бога попросім,
щоб слідом цісар, скіптродержний хтось,
безжалісний і до страждань людей глумкий,
та став на суд! О, підніми,
всесудна доле справедлива, —
і меч і терези, і знак подай,
щоб дощ погроз потьмарив небокрай
і задзвенів як кара, як возмездя злива
над головою злопротивника закону
Господнього і людського! А інші всі,
невинні, в щирості, побачивши знайому
зірницю правосуддя в пламенній красі
над колосками клоненого жита,
над парусами світляного неспокою,
обвітреного лану над шляхами літа
і зіркою з травинок голубою, —
нехай, побачивши десницю карну
за безнемірну лютість над земними,
подивляться на демона, як на примару,
очима скорбно-світлими своїми
і перехрестяться; і стануть до роботи.
А «напівбог», дотямивши, що то ж несила
йому грім сонця побороти,
розправить чорносині в зміях крила
й відвернеться, крізь тьму піщану,
в пустиню, сатані як царство дану.

Ваймар, V. 1945

1945

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.