Василь Барка. Терпкий вірш

А совість людства? Лебедина, всевідважна совість...

Чи оніміла, чи завиє, як до бомб сирена,
коли складається з лахміття, самогубства, кривди—повість
про мир, мов яблуню, що листям незелена,
а ним кривава, крізь огонь, проклята й ним солона,
і яблуко, що падає з її жаріння-лона,
то душогубства плід, війни і смерти плід,
погибелі для приспаного всесвіту: рожевий встид
і страм несвітський, дикий-для владик,
що потакають кату, і зловісний молодик,
як зброя злодія, освітлює, замісто сонця й дня,
совину ніч оманою затьмарених небес,
і постать ірода на землях затіня
самопожертви хрест-розп’яття й мир, що був воскрес.

А — правда людства? Лебедина, правда голосна...

Знов зло вихрюкує з калюж державних, як свиня;
останні лицарі вмирають від північного удару
бандита — в кішлі ж видзвоня гітару, —
і вперебій привозять до зміїного корита
дари солодкі! золото, як сласть замішану, і кров’ю
приправлену для присмаку, — дощем полита,
крізь дріт колючий скроплена слізьми бездомних, придніпров’ю
відречених перед печерними очима смерти
і кривди, і хіба що блискавка надземна зможеться роздерти
огнем колодія печінку сатанинської звірюки
і скромсати кайдани: правді ж до кісток роз’їли руки.

1946

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.